У мене сусід розповідав про свою роботу. І щоразу я так дивувався, що він нічого негативного не каже. Так розповідає, що зрозуміло, що він обожнює свій будівельний комбінат. Я намагався зрозуміти, чому він так обожнює це місце. Адже різні ситуації відбуваються, часто колектив може злий попастися чи начальник жахливий. Але сусід мені все пояснив. В них не простий начальник. Євген для колективу став рідним дідусем. Хоч він і є директором будівельного комбінату, але перш за все він залишається справжньою доброю людиною.
Євгеній завжди запитує, як справи у дітей секретарки, як поживає хвора мама прибиральниці, як здоров’я решти співробітників. І робить він це не тому, що «треба», а тому, що щиро за всіх переживає, порадою може допомогти, підтримати. Якось приїхала до нас на комбінат одна ділова людина. На шикарній машині, костюм та туфлі з голочки. Весь із себе такий важливий. Після переговорів він запропонував нашому Євгену піти з ним у ресторан, відзначити вдалу угоду. Але Євген сказав, що йому комфортніше та приємніше в їхній їдальні.
Діловий колега здивувався, але Євген запросив його із собою. Як і всі інші працівники, наш Євген з діловою людиною встав у чергу з підносом. Спочатку колега здивувався, як це начальник повинен обідати разом із простими робітниками. А потім він зрозумів усю красу цього процесу. Наша їдальня повертає тебе на 20-30 років тому, ніби ми знову разом стали студентами. Неймовірне почуття. Колега у діловому костюмі був у захваті. Він уже й забув, коли востаннє із простими людьми за одним столом сидів. А Євген йому сказав, що якщо ставитися до колективу, як до другої родини, то всі один одному довіряють, справи фірми підуть у гору.