У родини Маші був свій невеликий магазин. Більшість товарів дід робив сам із дерева, тітка шила, племінник часто сидів за прилавком. Працював сімейний магазин завжди, без вихідних та свят. Все місто знало, що у них у магазині можна купити будь-які подарунки для різних свят. Тому Новий рік був особливим днем, адже саме цього дня буває найбільший прибуток. Але ніхто із родини не хотів замість свята стояти за прилавком та торгувати.
Тоді дід запропонував ще три роки тому влаштовувати жеребкування. У капелюх кидали папірці з іменами, всі перемішували і витягували один. Торік випала Маша. Вона чудово впоралася зі своїми обов’язками, тому попросила цього разу її не вписувати, все ж таки буде несправедливо, якщо вона другий рік поспіль не відзначатиме Новий рік у колі своєї родини. Дід не став слухати її відмовки, записав одразу всіх. І тут знову випала Маша… Дівчина безсило сіла на стілець. -Нічого не вдієш, така твоя доля, – сказала тітка.
Маша повідомила чоловіку, що і цього разу не буде з ними у новорічну ніч: -А що я нашій доньці скажу? Як я їй поясню, що мама другий рік не святкує з нами її найулюбленіше свято? Сама кажи дитині, вона з літа Новий рік чекає. Тієї ж Новорічної ночі Маша похмуро сиділа в магазині. Було прикро до сліз. І тут вона помітила у смітнику якісь знайомі папірці. Це виявилися ті самі, які діставав дід із капелюха. Маша розгорнула одну, там написано було «Маша», потім другу – теж «Маша», третю, четверту… Скрізь було лише її ім’я.