Початок вересня, останній день літа, батьки вже забрали своїх дітей назад до міста, щоб відправити школу. В останній день на зупинках у селищах зібралося багато людей, переважно літнього віку. Цього дня бабусі та дідусі зібрали все, що діти до міста забрати не змогли за один раз, тому більшістю стояло з великими сумками.
Старшому поколінню теж хотілося бути присутнім у цей важливий день, коли онуки вступлять на стежку здобуття знань. У салоні тридцять п’ятого автобуса було тісно та душно. Щоб поміститися, люди стояли тісно притиснувшись один до одного. Раз у раз хтось сkаржився, що його дуже притиснули. -Ваш лікоть мені в бік впирається, мені бол яче! -Прошу вибачення, мені більше нікуди його діти.
На околиці міста половина пасажирів зійшла, решта видихнула з полегшенням. Несподівано Ірина відчула, що їй у бік втикається щось тверде. Вона похмуро глянула на чоловіка поряд, а потім опустила погляд на його ширинку. А там стирчить ліхтарик! Жінка почала сміятися, а чоловік зніяковів. Так вони познайомились; Ігор запросив її на побачення, коли вони зійшли з транспорту.