Вова прийшов у гості до батьків. Мати знала, що в нього щось трапилося, адже він за годину до приїзду зателефонував батькові, а той після дзвінка практично ні слова не промовив. Коли Вова прийшов, чоловік сказав Ларисі нагріти їм їжу, а самі вони, батько та син, вийшли «свіжим повітрям подихати». – Ну, розказуй, – уже на вулиці сказав батько. – Катя мене кинула, – з жалюшідним виразом обличчя сказав хлопець, – вона шпильку для волосся знайшла під нашим ліжком…
– І кому ж належить ця шпилька? – У тому й річ, що Свєтці. – Що за Свєтка, – ось чому Вова все з дитинства розповідав спочатку батькові: мати б одразу на нього накинулася, не дослухавши ім’я коханки до кінця. – Пам’ятаєш нашу Свєтку? Дочка тітки Марини. Вона якась там твоя родичка. Так от, вона приїхала до міста, а ключі від своєї квартири забула у селі. Їй не було де зупинятися, а я того дня проводжав Катю до батьків на вихідні. Так от Світлана переночувала в мене, а вранці їй привезли ключі.
– Мама нас зачекалася, мабуть, – сказав батько, – підемо, пообідаємо, а там вирішимо, як бути далі. Поки чоловіки ділилися один з одним своїми переживаннями, Катя сиділа на кухні з мамою Вови і радісно попивала чай. Майбутня свекруха Каті встигла дізнатися з її вуст всю історію і навіть зателефонувати Світлані, яка підтвердила версію Вови. Коли чоловіки повернулися додому, Катя зіскочила з місця та обняла свого коханого та вибачилася за недовіру. Вова тим часом думав, як же йому пощастило з цим трьома: з мамою, татом і Катею.