Ми з Галиною товаришували зі шкільної лави. Були не розлий вода. Пуд солі разом з’їли. Завжди підтримували одне одного. Коли Галя залишилася без роботи, і не могла довго влаштуватися за фахом, я влаштувала її до себе у відділ. У неї інша професія, але я обіцяла начальству, що зроблю з неї хорошу робітницю. Директор дав добро. Перепрофілювання Галини йшло важко. Все-таки наші з нею спеціальності були далекі один від одного. Але її бажання освоїти нову спеціальність і мою завзятість, і всебічна підтримка зробили свою справу, і вже за три місяці подруга могла самостійно виконувати роботу.
А ще через півроку, коли я йшла у декретну відпустку, вона вже могла впевнено виконувати завдання будь-якої складності. Ще до відходу в декрет, я домовилася з мамою, що я народжу, сиджу з дитиною місяць, а потім повернуся на роботу, а в декрет піде вона. З відпустки регулярно дзвонила Галині та цікавилася її справами та справами відділу. Подруга мені казала, що на мене чекають. Тиждень тому я, проходячи поряд із місцем роботи, вирішила зайти, відвідати колег. Час був обідній, ні Галини, ні начальства на місці не було. Але інші колеги розповіли мені дуже цікаві речі.
Як з’ясувалося, мене на час декрету замінювати поставили Галину. Вона ж, моя подруга, всім, у тому числі й начальству, наплела, мовляв, я досиджу три роки в декреті, потім одразу ж народжу другу дитину. Зрозуміло, що їй повірили, адже всі знали, що ми подруги. Я таки зустрілася з директором, сказала, що за місяць готова приступити до своїх обов’язків. – Це радує. Чекатимемо. – відповів директор. Цього мені було достатньо. Я зрозуміла головне, що моя посада від мене не втече. З’ясовувати стосунки з Галиною я не маю жодного бажання. І так ясно, чи захотіла мене підсидіти. Повернуся на роботу, і доб’юся її звільнення. Зр аду прощати не можна.