Я, паралельно з основною роботою, освоюю нову спеціальність – манікюрниці. Завжди хотіла працювати без начальника над головою. Пішла вчитися на курси, причому майже всі знайомі і рідні, лише глузували з мене, не вірячи, що я чогось досягну. Мене підтримали лише чоловік та найкраща подруга. Малювати я любила завжди. Посидливості мені теж не позичати. На сьогоднішній день у мене вже кілька постійних клієнтів та непоганий підробіток до основної зарплати. Працюю вдома.
Коли люди, які мене оточували, зрозуміли, що в мене справи пішли на лад, почали звертатися до мене з проханням і їм також зробити манікюр. Я спершу була цьому тільки рада. Але потім з’ясувалося, вони сподівалися, що доглядати їх нігті, на їхню ж думку, я зобов’язана безкоштовно. Навіть матеріали мала купувати за свої кошти. Коли я їм відмовила, то стали ображатись. – Як можна брати з близьких людей гроші? – Це був їхній основний аргумент. – Ми ж ходитимемо, усім показуватимемо, рекламуватимемо тебе! – Ще один аргумент для манікюру на халяву. Ось тільки майстер для реклами сам вибирає і візерунок, і матеріали.
Але ж їм просте не до вподоби, їм подавай супер-пупер дизайн. Без будь-яких претензій, згодними на оплату, до мене, з мого оточення, приходять лише дві людини: моя найкраща подруга та золовиця. Вони попередньо надсилають мені фото того, що хочуть, а потім в обов’язковому порядку уточнюють ціну і час, коли мені зручно буде їх прийняти. Всє. Жодних знижок для себе вони не просять, жодних умов не висувають. Знижки я їм сама роблю. За власною ініціативою. Інші все норовлять прикраситися на халяву. І все обурюються: “За що нам платити таку суму?! Всього діл: фрезою пройтися і пензликом пофарбувати!”. – Ну, якщо це так просто, то що вам заважає самим собі робити манікюр? І грошей витрачати не треба! – Відповідаю я їм.