У тата з мамою були друзі, така ж сімейна пара. Дружили зі шкільної лави. Наскільки я знаю, завжди стояли один за одного горою. Допомагали один одного, в тому числі і грошима. Рік тому друзі вирішили купити дачу. Своїх накопичень їм не вистачило, і ті звернулися за допомогою до моїх батьків. А мої збирали мені на квартиру. Так що позичити було що. Перед тим, як позичити мільйон друзям, батьки поговорили зі мною, поцікавилися моїми планами на найближчі роки три. З’ясувавши, що заміж я поки не збираюся (я хотіла після бакалаврату продовжити навчання в магістратурі), тато вирішив допомогти друзям.
Зняв гроші з рахунку і, в присутності матері передав їх друзям. Без будь-якої розписки. Вони купили дачу, і ми навіть встигли пару-трійку раз з’їздити до них туди відпочити. А потім батька не стало. Удар, і немає людини. Проводи в останню дорогу і інші поминальні обряди сильно позначилися на фінансах нашої сім’ї. Тому, після всіх, пов’язаних з цією трагічною подією, заходів, мама вирішила поговорити з друзями про, хоча б часткове, повернення боргу вже зараз, а не через два роки, як домовлялися. Яке ж було наше здивування, коли люди, які вважалися друзями, і тільки що лили сльози по другу, не моргнувши оком відмовилися від боргу. Причому відмовлялися так переконливо, що я навіть засумнівалася, а чи був борг взагалі?
Але мама-то була присутня при передачі грошей. Збентежити її було важко. Вона нагадала, що гроші брали під покупку дачі. І тут послідувала ще одна брехня, ця парочка заявила, що з придбанням дачі їм допомогли діти. Тут навіть я ледве втрималася, щоб не розсміятися. Їхні діти міцно сидять у батьків на шиї, вічно тягнуть з них кошти, а тут змогли допомогти батькам?! Про борг можна забути. Грошей назад ми не отримаємо. Але урок я отримала грунтовний-якою б близькою ти не вважав людину, без розписки грошей в борг нікому не давай.