Виходячи заміж, я ніколи не думала, що ми коли-небудь дійдемо до того, щоб ділити полиці в холодильнику і рахувати гроші один одного. У нас у відносинах такого не було на початку зовсім. Все починалося, як у казці. Здавалося, що ми з Ігорем один одному ідеально підходимо. Але не минуло й трьох років після офіційного оформлення відносин, як чоловік став дорікати мене тим, що я менше заробляю.
Спочатку все було на рівні жартів, а потім перетворилося на справжню претензію, коли я стала просити Ігоря, щоб він хоча б іноді допомагав мені по дому. Справа в тому, що ми однаковий час проводимо на роботі, але чомусь всі обов’язки по дому на мені. Мені здавалося це нечесним. Коли я висловила свої думки, чоловік мені відповів: – Я не зобов’язаний тобі допомагати. Ти заробляєш менше, тому відпрацьовуєш вдома. Я таких слів від нього не очікувала. Мені здавалося, що у нас не такого роду відносини. Було дуже прикро. Претензії з його сторони росли з геометричною прогресією. Його не влаштовувало як я прасую сорочки і як готую. У якийсь момент це призвело до того, що я просто не витримала.
Чому ми обидва вкладаємо зарплату в сімейний бюджет, я економлю на собі, а чоловік купує собі годинник за кілька тисяч? Я запропонувала роздільний бюджет і роздільний побут. За три місяці я змогла зі своєю “маленькою” зарплатою купити собі багато нових шмоток і навіть оплатити відпочинок в санаторії. А чоловік кусав лікті на мої смачні супи. За підсумком ми розлучилися. І я хочу сказати, що мені так значно краще живеться.