Ще при знайомстві з моєю невісткою я помітила, що вона дуже замкнута дівчина, не дуже любить з незнайомими людьми спілкуватися, але тоді я нав’язуватися не стала, все ж таки хвилювалася вона – з батьками чоловіка знайомилася, тоді я все залишила як є. Ось тільки час минав, а її ставлення до мене все не змінювалося, залишалося таким же, що було трохи дивно, врешті-решт, я її свекруха, не незнайомка ж якась.
Скільки б я не намагалася з нею нормально, відверто поспілкуватися, все було без толку. Вона не сторонилася нас, вона йшла на контакт, ось тільки цей же контакт був дуже холодним, вона за всю розмову з людиною могла одне слово вимовити, але я подумала, що це нормально. Може, просто в дитинстві друзів не було, от і виросла вона такою. І ось, в один день я вирішила, що якщо вона пару днів поживе зі мною, то зможе, нарешті, зі мною налагодити контакт, дивись, на мені і потренується, так би мовити, з людьми спілкуватися. Я зібрала речі і переїхала до сина з невісткою.
І що? І нічого! У прямому сенсі, як вона спілкувалася зі мною, так і з чоловіком своїм рідним спілкувалася, як виявилося. Під час їх розмови було таке відчуття, що невістка хоче, як можна швидше закінчити розмову з ним, а чоловік їй тільки заважав. Вона постійно тим же холодним і беземоційним тоном говорила йому, що дуже сильно його любить. Значить, це у невістки така манера спілкування, а я дарма тривогу била.