Коли сонце опустилося за горизонт, заливаючи дитячу м’яким світлом, малюк Симеон, якому був всього тиждень від народження, лежав у своєму затишному ліжечку, загорнутий в теплі блакитні пелюшки. У кімнаті було тихо, якщо не брати до уваги ніжного наспіву колискової, яка тихо звучала на задньому плані. Посеред цієї безтурботної сцени маленький Симеон, занурений у глибокий сон, почав щось бурмотіти.
Його крихітні губки рухалися в ритмі сну, видаючи тихий, нерозбірливий шепіт. Це було так, ніби він розповідав історії з країни, яку пам’ятають лише новонароджені, розмовляючи містичною мовою найменших, його голос був тонкою ниткою, вплітаючись у тканину його мрій.
У м’якому, приглушеному світлі дитячої, тижневий малюк Симеон тихенько ворушиться уві сні. Його крихітні губки ворушаться, видаючи слабкі, нерозбірливі звуки – так дитина розмовляє уві сні. У кімнаті тихо, єдиними звуками є ніжне муркотіння колискової з мобільного, що стоїть поруч, і приглушений шепіт Симеона. Його маленькі ручки стискаються і розтискаються, немов хапаючись за нитки снів. Коли він спить, його обличчя час від часу осяває швидкоплинна посмішка, що натякає на милу простоту світу його мрій.