Я тільки зайшов додому, зняв взуття і насилу дотягнув своє тіло до дивана, але прилягти не встиг, бо задзвонив телефон. -Алло. – Алло, Семен, я знову захворів, зайди для мене в аптеку і супермаркет, я зараз продиктую список необхідного. У цей момент я не витримав. – Батько, вистачить мені дзвонити, набрид вже, сам сходи в магазин! Я закінчив виклик. Дружина, що сиділа в кріслі, осудливо на мене подивилася. – Чого так дивишся?
Ти б з батьком нормально розмовляв чи що, він же літня людина, до того ж залишився абсолютно один. – Знайшла кого повчати, знаєш скільки разів він мені сьогодні дзвонив? Сорок, Маша, сорок! І я сто разів говорив, що на роботі! Мене начальство постійно лає. Я б зрозумів, якби з серйозних приводів дзвонив, але він же тільки придумує собі болячки, щоб увагу привернути. Йому всього 60, люди в його віці ще працюють!
А він чого? Вдома сидить і н ерви мені псує. Я був ввічливий, пояснював, просив, але без толку! Я пішов до кімнати і грюкнув дверима. Тема батька дійсно останнім часом стала серйозною проблемою. Він нав’язливо намагається домогтися того, щоб ми його до себе забрали. Але куди? В однокімнатну квартиру, де ми з дружиною і сином насилу поміщаємося? Я не знаю вже, що з ним робити.