Мені тридцять три роки. Заміжня не була. Відносини з чоловіками були, але до РАГСу справа не доходила. Зневірившись знайти свою пару у своєму оточенні, я вирішила знайти свою половинку на сайті знайомств. Будь-які пропозиції типу: “Підемо в сауну, заразом і помиємося”, я відкидала відразу. Нарешті, коли кількість знайомств перевищила десяток, я познайомилася з Максом. На фото у профілі був імпозантний чоловік, з благородною сивиною. У ході листування він виявив себе дуже добре: грошима не хвалився, але й у мене не просив, вульгарних пропозицій не робив.
Настав день, коли він запросив мене на побачення до ресторану. Один із найдорожчих у нашому місті. Я несміливо заперечила, але він наполяг саме на ньому. Прийшли, сіли. Макс сказав, що відмовляти ми собі ні в чому не будемо. Меню в ресторані було розкішним. Ціни надмірні. Аналог оселедця під шубою коштував тисячу триста. Ми їли, пили, розмовляли . Макс розповів, що розлучився після п’ятнадцяти років шлюбу, тому що не міг ухвалити методи виховання дітей його колишньої. Причому дуже барвисто описував ці методи і приводив докази, чому вважав їх неправильними. Потім сказав, що у нього кілька квартир за кордоном, і він живе за рахунок ренти з них . Мені особливо розповідати не було чого, оскільки заміжня не була, за кордоном не їздила. Тому мені залишалося сподіватися, що ці свої прогалини я усуну за допомогою Макса та підтримуватиму його монологи. Мені було дуже добре з ним.
Я вже стала уявляти собі наше майбутнє спільне життя … Але … Макс вибачився, і попросивши дозволу залишити мене на пару хвилин, попрямував у бік туалетів. Минуло десять хвилин, двадцять… Принесли рахунок, а його нема. Я набрала номер. “Абонент недоступний”, відповідав механічний голос… Потім принесли рахунок. Таких грошей з собою у мене не було. Довелося дзвонити подругам і просити їх про допомогу. Так мені треба! Розвісила вуха! До віку Христа дожила, а розуму не нажила!