У школі я був учнем посереднім, не стільки про успішність, скільки просто характеристика. Чи не красень, не виродок, без особливих талантів. На тлі деяких яскравих особистостей я навіть дещо комплектував. Ось Микола Нікітенко був відомий. Всім його природа нагородила, коли таких зустрічаєш, навіть ображаєшся якось на Фортуну. Вже в дев’ятому класі вимахав аж на сто вісімдесят і не став від цього нескладним і довготелесим, як це часто у підлітків буває, все одно залишився симпатягою. Половина жіночої частини учениць була закохана в нього. Хоча чому тільки учениць? Викладачі теж були у захваті.
Адже він на всі боки не дивився і був круглим відмінником. У одинадцятому класі у нас з’явилася молоденька вчителька англійської. Складно було не пускати слини на її уроках, адже вона була справжня красуня і ненабагато старша за нас. Уся чоловіча частина учнів на неї зазиралася, але ні в кого не було особливих надій, тільки Нікітенко якось дуже наполегливо нав’язувався її проводжати. Вона не дозволяла спочатку, а потім здалася.
Як же всі ми йому заздрили, просто не передати словами! Кінець навчального півріччя, як зазвичай приходжу до школи, тут мене плескає по плечу однокласник: -Ти останні новини чув?! Тут такий скандал! Марія Власівна завагітніла, знаєш від кого? Поки я розгублено моргав, намагаючись зрозуміти чому взагалі обговорюється особисте життя вчительки, він мене приголомшив: -Від Нікітенко!