Мій син одружився два роки тому. Мого благословення не питали. Син представив уже законну дружину. Ну добре. Якщо так вирішили, хай так і буде. Жити вони стали одразу ж на орендованій квартирі. До них я не ходила, бо мене не запрошували, а я до себе кликала. І пригощала всякими смакотами. Тільки невістка якась дика попалася. “Ніяковіє. Нічого, з часом звикне, розслабиться” – думала я. Потім гримнув вірус. Фірма сина закрилася, він знайшов іншу роботу, з меншою зарплатою. А господарі їхньої квартири підвищили орендну плату. Ось молоді й попросилися жити до моєї двокімнатної. Я звільнила велику кімнату, і вони переїхали до мене. Перші два тижні я невістку навіть не бачила.
Прийде, і одразу шмиг у свою кімнату. Їжу я готувала на всіх. А вони їли у себе в кімнаті, і викладали брудний посуд у раковину. Я за ними мила посуд і забиралася. Потім роль прислуги мені набридла. – Вам не здається, що ви нахабнієте? – Запитала я сина. – На вашу думку я зобов’язана за вами доглядати? Син почав мені допомагати. І купувати їжу до хати. На всіх. Невістка як сиділа у себе в кімнаті, так і продовжувала сидіти. Так минуло ще півроку. Більше я не терпіла. Покликала молодих на кухню та оголосила нові правила спільного проживання: – Усі прибирають за собою, чистоту у ванній та в туалеті наводимо по черзі. Встановимо графік. Готуємо також за графіком, день я, день Наташа.
Тепер невістка робила хоч щось по хаті. Але робила так, що за нею доводилось переробляти. Коли я робила їй зауваження, вона бігла скаржитися чоловікові. – Твоя мати мене зводить. – Ти своїй дружині втовкни, що я лише вимагаю якісного виконання робіт. І чіплятися не думаю. Але нічого не змінилося. Я місяць терпіла, потім, не бачачи жодних зрушень у позитивний бік, сказала: – У вас два тижні, щоб знайти собі житло! За день вони переїхали до сватів. Нехай тепер мати спробує навчити дочку домоводству. Або слугує їм.