Простота гірша за крадіжку, а тут у нас і простота є, і крадіжка в наявності. Хоча сусіди заявляють, що нічого не крали, а просто позичили. Ми на дачі не були з вересня. Все не вдавалося вирватися через щільний графік роботи. Але треба було туди з’їздити, дещо забрати з хати, перекрити воду, зачинити вікна на зиму. Загалом, справи щодо підготовки дачі до зимового сезону. Місце, де вона у нас розташована, не зовсім дачне товариство. Більше схоже на маленьке село, де електрика цілий рік, а вода у тих, хто її собі проводив.
Або у колонці біля будинку. Багато сусідів живуть на дачі цілий рік, але наш будиночок для низьких температур не призначений. Тому ми туди взимку взагалі не їздимо. І дістатися проблематично, і робити там нема чого. Але щоб у будиночок не зайшли ми забиваємо вікна, ставимо засув на двері і вивозимо все найцінніше. Але ось ми вибрали час і приїхали. Перше, що впало у вічі – це, відкритий сарай. Ми там зберігаємо садовий інвентар. Нічого дорогого там немає, але все одно сарай замикався на навісний замок. А тут замок спиляний, дечого з інструментів не вистачає. Ми пішли до будинку, і раптом на нашу ділянку завітали сусіди. Вони нас не помітили і пройшли прямо до сараю, зайшли туди по-господарськи.
Тут їх чоловік і гукнув. Я стояла у ступорі. Під час розмови сусіди спочатку почали говорити, що сарай у нас був відкритий, а хто замок зняв, вони не в курсі. Але чомусь вони так спокійно нишпорять у сусідському сараї, хай навіть і відкритому. Це все одно злодійство виходить. – Та яка крадіжка, ми до весни все повернули б на місце, – обурився сусід. Але тепер до наших сусідів ми не маємо довірливого ставлення. А якщо весною в нас ще щось пропаде, то вже точно знатимемо, на кого думати.