Наталка чотири роки прожила зі свекрухою. І чотири роки Ольга Захарівна дратувала її. Наталя дратувалась, коли свекруха цікавилася, куди вони йдуть і коли прийдуть. Її дратувало, коли об одинадцятій годині свекруха відправляла їх спати, кажучи, що вранці їм рано вставати на роботу. Злилася на те, що свекруха стукала у ванну, мовляв, ти вже півгодини миєшся, економніше треба бути. Адже за комунальні послуги платили вони з чоловіком, а не свекруха. Коротше: багато що, якщо не сказати “все”, у свекрусі дратувало невістку.
Коли Наташа заваrітніла, свекруха заявила: – Ти тільки ро ди здоровенького, а далі можеш займатися чим хочеш. Дитину я візьму на себе. І взяла. Навіть відбирала. Часто із боєм. Зрештою, те рпіння Наташі вичерпалося, вона орендувала невелику студію та перебралася туди. – А ти вирішуй сам, або поїхали з нами, або залишайся з мамою, – сказала вона чоловікові. Чоловік поїхав із ними. Але був дуже незадоволений. І вже півроку вони живуть утрьох: чоловік із дружиною та їх дев’ятимісячний син. І ось Наташа нарешті не чує бурчання свекрухи.
І все б добре. Ось тільки чоловік зовсім не хоче допомагати їй ні вдома, ні з дитиною. У зв’язку з переїздом до нової квартири у нього значно збільшився час поїздки до роботи та назад. Тепер він приїжджає додому пізно. По суботах та неділях часто їде допомагати мамі. Крім того, у нього у вихідні або футбол із друзями, або басейн із ними ж. – Але ж я не зобов’язана все робити одна. І дитина, і дім, і куховарство. Все на мені! – бідкається вона чоловікові. – Але ж ти сама не захотіла жити з мамою. А вона тобі допомагала і з дитиною, і з приготуванням. Захотіла жити самотужки. Так живи та радуйся, – відповідає їй чоловік. І чимось допомогти дружині навіть не думає.