Коли стало відомо про розлучення моєї сестри з чоловіком, я особисто дуже здивувався. Вони чотири роки зустрічалися та здавалися ідеальною парою. Я поки що не одружений, живу з батьками. Олена з речами постукала додому опівночі. Відчинивши двері, я дуже здивувався, побачивши заплакану сестру. -Олено, що трапилося? -Ми з Максимом розлучаємося! – Заявила вона. Я впустив її до хати. Вже за філіжанкою чаю, обливаючись сльозами, Олена почала скаржитися: -Я жити з ним більше не можу і терпіти таке ставлення до себе! -Яке ставлення? –
Він мене вдарив і образив останніми словами! І так за кожної сварки. Від думки, що хтось посмів підняти руку на мою сестру, у мене волосся стало дибки. У мене руки засвербіли піти і повчити її чоловіка життя, але сестра мені зупинила: -Не потрібно! Не зв’язуйся просто! Я розлучусь і все. Але слова сестри два дні не виходили з голови. Я просто не міг не поговорити з Максом, тож після роботи подався до нього.
Я був налаштований мало не обличчя йому набити, але коли він відчинив двері, побачивши його фінгали, я якось передумав. У нього все обличчя набрякло, і рука була забинтована. -Це хто тебе так? -Сестра твоя табуреткою … Після цих слів я завис. -А за що? -Та вона завжди, коли злиться, починає битися. А я тільки захищаюся, мені її зачепити страшно, маленька ж… Я відкашлявся, подивився на нього зі співчуттям. -Слухай, вона ту розлучитися вирішила, вітаю, друже. Ти видужуй, добре? – пробелькотів я, розвернувся і пішов. Мені страшно жити з Оленою тепер.