З дитинства Юлія та Марія були нерозлучні. Вони були сусідками, жили в одному будинку, ходили в дитячий садок один, а потім в одну й ту саму школу. Шкільні роки пролетіли швидко, доросле життя їх розлучило, коли Юлія вийшла заміж. Чоловік її був приїжджим зі столиці, тож забрав після весілля Юлю до себе. Спочатку вони непогано жили, а потім, коли з’явилася на світ дочка, жінка почала підозрювати чоловіка в нев ірності.
Жіноче серце важко обдурити, але вона не стала озвучувати підозри, адже не мала жодних доказів. Тільки докази й не знадобились, через півроку чоловік сам попросив звільнити квартиру, адже він збирався жити в ній з іншою жінкою. Відтепер Юля із донькою його не цікавили. Дівчина вимушено повернулася з донькою до рідного міста. Там вона мала квартиру, яка від батьків залишилася.
Якось у магазині зіткнулася з подругою дитинства і з’ясувалося, що та теж у розлученні, одна виховує сина. Жінки вирішили відродити спілкування та підтримувати один одного. Юля сумлінно допомагала подрузі чим тільки могла, ніколи не відмовлялася посидіти з її сином, коли та кудись відлучалася. Все це тривало до того часу, коли одного разу, наблизившись до квартири Маші, вона не почула розмову по телефону. Маша комусь розповідала про Юлю, казала, що та нечупара. Це образило дівчину, і вона вирішила, що така подруга їй не потрібна.