Якось Вірі потрібно було відвезти дочку до поліkлініки на іншому кінці міста. Вона пішла з роботи раніше, щоб встигнути до призначеної години. Віра з донькою поснідали вранці і потім весь день нічого не їли. З поліkлініки вони вийшли страшенно стомлені та голодні. Дівчина зателефонувала дізнатися, чи зможе чоловік заїхати по них. Той сказав, щоб дружина з донькою зайшли до його мами, яка живе неподалік, а він, мовляв, забере їх звідти. – Ні. Незручно заявитись до них без попередження, ти чого? – відповіла Віра. Проте чоловік наполягав на цьому, сказав, що теж планував зайти до батьків після роботи, тож вони чекають на гостей.
Віра пішла до супермаркету, вони з донькою купили тортик, свіжі фрукти та улюблені мармеладки свекрухи, і попрямували до них у гості. Вдома пахло найсмачнішим борщем, котлетками та смаженою картоплею. При одній нотці таких ароматів у Віри зрадницьки загуркотіло в животі. Дівчина помила руки і хотіла було зайти на кухню, як її зупинила свекруха і сказала, щоб вони з донькою посиділи з нею у вітальні, поки чоловік все не доїсть, а потім приєднаються до нього за чаєм. Від цих слів Вірі стало так прикро, що їй навіть їсти перехотілося, і вона потім від торта до чаю відмовилася.
Тільки дочка пішла бодай шматочком торта поласувати. Чоловік приїхав, повечеряв на самоті, і вони втрьох поїхали додому. Дорогою Віра запитала, в чому була причина такої поведінки свекрухи, і чоловік відповів, що в цьому немає нічого дивного, адже мати його сама з ним вечеряти не сіла. Після цього Віра ображалася на всіх ще кілька днів, а вже півроку вона взагалі до свекрухи в гості не заходить. Некрасиво таки вона з невісткою і онукою вчинила.