Нарешті наша мрія здійснилася, і ми купили дачу. Для нас ця нерухомість була не так джерелом овочів і фруктів, як місцем відпочинку. Ми з чоловіком вирили там басейн, для дітей поставили гойдалку, для нас із друзями поставили мангал та альтанку під яблунею. Усе літо практично провели там. Ось цю яблуню і запропонував нам пересадити сусід. На його думку, вона дуже близько підходила до його будинку. Пересадити доросле дерево? Він, мабуть, нічого в садівництві не тямив. Дерево після пересадки напевно загине. Пропозиція сусіда була рівнозначна тому, якби він зажадав від нас зрубати дерево.
Тому ми чемно, але твердо відмовили йому. До того, коли б ми не приїжджали (а ми приїжджали часто), ми завжди дуже тепло спілкувалися із сусідами. Після історії з яблунею, сусіди поставили між нашими ділянками глухий паркан. А через деякий час і взагалі вітатись перестали. Із закінченням літа ми переїхали до міста. На дачі залишилася лише наша кішка. Іноді ми відвідували дачу. Забрати те, що дозріло. І заразом, щоб поповнити кішці запаси корму та води. Коли приїхала в черговий раз, сусідка чекала на мене біля воріт. – Карино, ви чому свою кішку закинули? Вона завжди приходить до мене.
Просить їжу. – Чому покинули? У неї все є. І свій окремий вхід у приміщення, і свій утеплений козуб, де вона спить, і корм, і вода. Та й мишей вона чудово ловить. Ось йдемо, самі переконайтеся, на ганку на мене чекає купа здохлих мишей. Ми зайшли на подвір’я. На ганку лежало з десяток тушок мишей. – Чому ж вона до мене приходить? – А ви не кличте, і не годуєте. Взагалі проганяйте її… Кішка – це привід, потрапити до нас на ділянку. А причина, швидше за все, у тому, що сусідка через паркан тепер не знає, що у нас у дворі відбувається.