У нас в університеті організували курси з водіння. Коштували вони значно дешевше, ніж уроки у приватних школах. Я вважала, що це досить вигідна пропозиція і була однією з перших, хто записався, адже я давно мріяла навчитися керувати машиною. Я була настільки натхненна цією можливістю, що вирішила трохи підучити основи ще до початку занять. Тато якраз був удома, він був у відпустці.
А ще збіглося так, що у нас гостювали бабуся з дідусем. Батька навіть не довелося вмовляти, досить легко погодився, дід теж зголосився взяти участь у цих заходах. Ми виїхали на вільний, ґрунтовий майданчик, де можна було організувати навчання. І тут я сідаю за кермо, заводжу мотор, але забуваю пристебнути ремінь. Батько робить мені зауваження, я напружуюся і припускаю ще пару помилок.
Після третьої не рви батька не витримують, і він починає кричати на мене. -Арино, ти зовсім тупа чи що? Уявляю, як ти навчаєшся у своєму університеті, якщо так машину ведеш! Від його тону в мене одразу сльози навернулися, і я зупинила машину. Але тут за мене дід заступився. -Юра, для першого разу вона чудово водить! Чого ти одразу голос підвищив?! Уявляєш, як тобі було б неприємно, якби я на тебе кричав через кожну помилку? Батькові стало соромно, і він навіть вибачився переді мною.