Більше року тому мене відправили на пенсію. Я хотіла б і могла попрацювати ще, але мені наказали звільнити місце для молодих. Я звикла до вільного часу, що з’явився. Виявляється, крім роботи та будинку, на світі є багато цікавого. У тому числі й онука, з якою я час від часу із задоволенням сиділа. Але незабаром син із невісткою все частіше й частіше почали натякати, мовляв, добре мені взяти онуку до себе, щоб невістка могла вийти з декрету. Мовляв, із садком проблеми, свати працюють, а я й так сиджу вдома. Взагалі я вдома не сиджу.
У мене є куди піти і чим зайнятися на своє задоволення. Тому я ігнорувала натяки. Але коли син звернувся прямо, мені довелося погоджуватися. Ну як я відмовлю. Адже це моя внучечка. У результаті дитину скинули на мене повністю. Тобто у понеділок вранці привозили, а у п’ятницю ввечері забирали. Так тривав рік. Я виховувала дівчинку, доглядала її. Треба сказати, моя внучка та ще йогоза. Так і намагається знайти собі якусь пригоду. Я втомилася щодня по десять разів знімати її зі стільців, столів, навіть з шаф. Варто тільки на хвилинку випустити її з уваги, як це малолітня “скелелазка” вже залазила на щось. Водночас спостерігати як вона росте, як набуває той чи інший досвід – це величезне щастя.
Не можу сказати, що син із невісткою ледарювали. Коли вони в п’ятницю приїжджали за дитиною, на їхній вигляд було ясно – на роботі вони викладаються на повну. І ось місяць тому дівчинку віддали до дитсадка. У мене з’явився час пожити собі. Я змогла більше уваги приділяти чоловікові, друзям, своїм захопленням. Але недавно син із невісткою сказали, що планують народити другого.- У мій бік навіть не дивіться! Нянькою другому онукові не буду! – одразу попередила.