Нещодавно я зовсім випадково познайомилася з однією дівчиною в громадському транспорті. Ми з нею розмовляли, зрозуміли, що нам буде цікаво спілкуватися один з одним та обмінялися контактами. Ми дружили досить тісно, і одного разу Ксенія навіть приїхала до мене з ночівлею, адже її дві дитини вже були не дітьми і могли спокійно залишатися самі. Загалом, тієї ночі я дізналася багато чого цікавого про свою подругу. Ксенія наро дилася у маленькому містечку і завжди мріяла вибратися до мегаполісу. Саме тому, переїхавши до міста заради навчання, вона пообіцяла собі, що зробить усе, щоб залишитись тут і після закінчення. Вона сама не розуміла тоді, що входить у поняття «все». На третьому курсі Ксенія познайомилася з Володею, який мав свою трикімнатну простору квартиру в місті.
Вони почали зустрічатися, а за кілька місяців Ксюша дізналася, що вагітна. Тоді її хлопець і зізнався, що будинок належить не йому, а його батькам, які були відсутні через зайнятість роботою. Загалом, тоді молодим не було куди подітися. Вони розписалися, і одразу батьки новоспеченого татуся почали збирати гроші на квартиру молодим. Незабаром наро дилася і друга дитина Ксенії. Дівчина була на сьомому небі від щастя, а тут до наро дження сина та їхня квартира була готова – казка, одним словом. Однак ця казка незабаром закінчилася: чоловік пішов до іншої, а як аліменти залишив дружині з дітьми квартиру. У Ксюші тоді був і батьківський будинок, адже ті залишили їй будинок і переїхали до Польщі.
Дівчина оновила ремонт у будинку, щоб відпочивати там улітку, а так вона все ще жила у квартирі, яку подарував чоловік. Одного разу вона поїхала до батьківської оселі глибокої осені, щоб забрати звідти щось і побачила, що в будинку горить світло. А там нікого бути не повинно було. Ксенія увійшла до будинку і побачила колишнього чоловіка, який сидів біля печі. Виявилося, друге кохання чоловіка виставило його ні з чим, а того батьки не прийняли назад, адже вони йому говорили не кидати Ксенію з дітьми, а той не послухався. Ксенія дозволила йому пожити у тому будинку, сподіваючись, що хлопець оцінить її жест доброї волі.