Я у шлюбі з Антоном всього 4 місяці, але вже хочу подати скоріше на роз учення, адже жити в його будинку в мене вже сил немає. Справа в тому, що мої батьки мене з дитинства привчали до порядку та чистоти. Я не була з тих схиблених на чистоті, просто любила, коли все кругом було чистенько, затишно… До весілля ми з Антоном іноді залишалися в моїй оселі, але до себе він мене ніколи не водив. Навіть із його батьками я познайомилася в ресторані, а не в їхньому будинку. Загалом не суть. Суть у тому, що вперше до будинку Антона я увійшла, будучи його дружиною.
Я увійшла і втратила мову. Все було в багнюці, на кухні все було в жирі, витяжка там стояла тільки заради краси, хоча по шару жиру на ній, з цим завданням вона теж не справлялася. На столах скрізь були брудні кружки та тарілки, а по всьому будинку – обдерті шпалери та брудний одяг на підлозі. Я насамперед подумала, що в цьому будинку я жити не зможу, але потім я швиденько отямилася і зро зуміла, що це тимчасово, поки ми з чоловіком не знайдемо хороші роботи і не винаймемо свою квартиру. Якось, коли нікого вдома не було, я до блиску вичистила туалет та ванну.
Я думала, ох, свекруха зрадіє, але ні. Всі рідні почали звинувачувати мене в тому, що я вкинула потрібні їм речі в смітник, і таке інше. Ми зі свекрухою тоді вперше посварилися. Потім все повторилося через їжу, яку я готувала. А річ у тому, улюблену смажену їжу свекрухи я замінила на відносно здорову. Ці сварки нашому будинку стали щоденними, а я не уявляю, як усе піде далі… всього 4 місяці пішло…