Знаєте, дуже бо ляче розчаровуватися в людині, в якій ти колись бачив сенс усього свого життя, і без якого це життя не уявляєш. Найболючіше розчаровуватися і любити одночасно. Коли ти розумієш, що без нього буде краще, що ваші стосунки стали токсичними для вас обох, але ви все одно продовжуєте ці стосунки з надією, що вони знову стануть колишніми. У таку ситуацію потрапила і я, на жаль. Ми з моїм чоловіком одружилися 9 років тому і за цей час наро дили 2 чудових хлопчиків. У нашій сім’ї була повна ідилія.
Я не працювала, але вдома зі шкіри геть лізла заради комфорту своїх хлопчиків. Мені ця втома була в радість, адже я бачила, з яким задоволенням чоловіки їдять мою їжу та грають разом у машинки, сидячи на чистій підлозі. Останнім часом мого чоловіка начебто підмінили. Він почав дратуватися з приводу та без. Він може накричати на нас, якщо йому не подобається смак їжі, діти грають надто голосно. Він якось побачив, як мені сусід допомагає пакети до нашого поверху донести, так він з таким поглядом сказав, що я можу розлучитися з ним і спокійно крутити роман із сусідом, що мені здалося, він мене ненавидить.
А нещодавно трапилася така неприємна історія. Загалом чоловік дивився футбол по телевізору, а хлопчики тим часом грали в тій же кімнаті. Раптом чоловік як заволав на дітей, та й такими словами, ніби він говорив із дорослими мужиками. Молодший одразу в сльозах втік у кімнату, а старший спитав, мовляв, чому він так змінився, адже раніше він їх любив, а зараз, схоже, ні… Коли я втрутилася і спробувала заспокоїти чоловіка, він сказав, що покаже, як він може змінитись, щоб ми знали. Я всю ніч проплакала, а він жодного слова не сказав. Збагнути не можу, що на нього найшло останнім часом…