Ми з Ольгою познайомились у школі. У нас діти в тому самому класі навчаються, саме на цьому ґрунті ми й перезнайомилися. Наші дівчатка теж товаришували, тому згодом ми так само стали ходити один до одного в гості. Ольга працює диспетчером в одній компанії, а я домогосподарка, у нашій родині працює лише мій чоловік. У нас із Андрієм троє дітей. Згодом Оля почала все частіше звертатися до мене за допомогою.
Слухай, привіт. Сьогодні так сталося, що у нас із чоловіком збіглися зміни. Чи не могла б ти забрати Аллу зі школи до себе? Саме вони з Милою пограють. Я, певна річ, їй не відмовляла. Дівчинка в нас залишалася до пізнього вечора. Протягом дня я її й годувала та розважала. Потім це перетворилося в Олі на звичку. Вона стала із завидною регулярністю приводити до мене свою дочку зі словами:
Нехай діти пограють. А сама могла піти на шопінг та гуляти. Мені зовсім не подобалося відчувати себе безплатною нянею. Мені і зі своїми дітьми вистачає клопоту. Зрештою, я не витримала і сказала Олі: -Не наводь більше до мене свою доньку, я зайнята. -Ти ж весь день удома, чим ти зайнята? – Здивувалася Оля. -Своїми особистими справами. Після цього подруга на мене образилася та перестала зі мною розмовляти.