У нас в офісі все було добре, доки не призначила нового менеджера з кадрів. Дівчині було 25 років, і вона вирішила навести тут “порядок”. Ми працювали по-старому: приходили о 9-й, йшли до 6-ї. Приносили обід у контейнерах, зберігали у холодильнику. За законом у нас була година на обід та відпочинок. Іноді я свою обідню перерву використовувала так, як вважала за потрібне. Могла до магазину сходити, могла і до косметолога на сусідню вулицю. Так ось: ця дівчина вирішила, що до кінця обіду в офісі має бути спільна медитація.
Говорила, що це потрібно для згуртування з командою. З цим начебто змирилися, як новий менеджер вигадав нам план на п’ять днів, тобто, на тиждень. Якщо хтось праював більше за норму, то для нього була відведена дошка пошани. Звичайно, ця дошка нікого не мотивувала. Навіщо стрибати вище за голову, якщо на зарплаті це ніяк не позначиться? Наступне нововведення – це обід поза офісом. Начебто нічого складного в цьому не було, але платити доводилося зі своєї кишені. Взагалі люди приносять свою домашню їжу, щоб трохи заощадити.
Звичайно, ніхто платити не збирався. Я нажалілася начальнику, сказала, що якщо обідати поза офісом – так принципово, то нехай тоді він і платить. Але він розорався, сказав, що не олігарх, і підтвердив, що такі походи є обов’язковими для всіх. Нині ми з колегами обмірковуємо план, бо абсолютно всі проти цих маревних ідей. Ми маємо кілька варіантів: або дійти до власника компанії, або написати колективну скаргу до комісії з праці. Що з цього вийде – ще невідомо.