Коли в мене тільки-но з’явилися сестри, щоб забезпечувати всю сім’ю, наша мама поїхала на заробітки до Італії, де вона, до речі, працювала ку харем. Справа в тому, що нашого батька не стало внаслідок стрілянини. Людину, яка це зробила, так і не знайшли, але від бабусі я чула, що тато встрів у справи якогось угруповання, і таким чином вони позбулися батька, внаслідок чого ми залишилися з мамою одні. Угруповання від нашої родини відстало, але проблеми на цьому не закінчилися: у нас не було грошей на життя, бабуся ледве жила на свою пенсію, а всіх нас однією пенсією було не прогодувати, ось моя мама і прийняла таке складне рішення, залишивши нас із бабусею .
Після від’їзду мами, вже наступного дня ми дуже за нею сумували, ми ж були маленькими дівчатками, і були прив’язані до мами. Поки мама була там, вона нам часто надсилала листи, де розповідала про те, як у неї йдуть справи, і писала, що дуже нудьгує, а ми своєю чергою надсилали листи їй, коли ми тільки нвчилися писати. Все було чудово, ось тільки згодом ставлення мами до нас змінилося. Грошей вона надсилала не так, як раніше, а професію чи посаду вона не змінювала, просто почала витрачати на себе більше, та й листи писала менше.
Незабаром розкрилося, у чому була причина відправки меншої суми грошей. Виявляється, мама знайшла собі залицяльника, та й просто втомилася всі життєві ресурси витрачати на нас, от і вирішила, що гроші надсилатиме, коли згадає, а так, повертатися вона не збиралася. Хоч ця жінка фактично і залишилася моєю матір’ю, для мене того дня, коли я прочитала листа, в якому вона все це пояснювала, «мами» просто не стало.