Я нар одилася у малозабезпеченій сім’ї в селі. Коли я трохи виросла, вирушила до міста, щоби заробити грошей. У селі не було жодних перспектив. У місті я знайшла роботу на одному заводі. Платили мало, але на життя вистачало. Там на мене звернув увагу Іван. Він був старший за мене на десять років, але у нього була трикімнатна квартира в місті. На той момент я вважала, що почуття не надто важливі для шлюбу.
Тому я погодилася вийти за нього заміж, коли він запропонував, хоч ясно розуміла, що зовсім його не люблю. У фінансовому сенсі я була забезпечена, коли була одружена з Іваном. В нас з’явилася навіть дочка. Але в якийсь момент я зроз уміла, що я нещасна у цьому шлюбі. А потім я зустріла Павла. Він улаштувався до нас на роботу, одразу запав мені в серце. Найдивнішим було те, що з його боку я теж відчувала увагу до своєї персони. У цей момент я зрозуміла, що більше не можу жити з нелюбимою людиною.
Я ухвалила нелегке рішення, розл училася з Іваном, донька залишилася з ним. Паша мав сина від першого шлюбу. Я його покохала, як рідного. Але, на жаль, виріс він не найкращою людиною. Нині він прибуває у місцях позбавлення волі. Я не спілкувалась із донькою 10 років, але потім вона сама вийшла зі мною на зв’язок. Я дуже шкодую, що колись її покинула. Я дуже рада, що змогла знайти в собі сили пробачити мені, вона зараз мешкає в Канаді, запрошує до себе жити.