Коли Соня заявила, що вийде заміж за Павла, я не надто зраділа. Донька з ним рік зустрічалася, але я не була впевнена, що Паша буде добрим чоловіком. Хлопець начебто добрий, хороший, але ще зовсім дитина, не має відповідальності. І я доньці порадила із цим не поспішати, але вона була впевнена у своєму рішенні. Вони розписалися в РА ГСі стали жити з батьками Паші.
Паша працював і закінчував університет, Соня теж ще вчилася. Дітей вони не планували, але вона випадково заваrітніла, вирішила нар одити. Ваrітність була важка, тому довелося взяти академічну відпустку. Я допомагала чим могла, але в сім’ї не все було гладко. Паша часто гуляв із друзями, багато грош ей витрачав на свої розваги. Жили вони в основному за рахунок його батьків, які хоч і не висловлювали невдоволення, ставилися до Соні добре, але все одно не надто задоволені таким станом речей. Коли народилася дитина, все погіршало.
Паші не подобалося, що Соня вимагала від нього приділяти увагу дитині, і вона стала частіше пропадати на своїх гулянках. Згодом Соня не витримала і повернулася жити до мене. Вона подала на роз лучення. Все б нічого, але в тому, що в неї шлюб не вдався, вона звинувачує мене. -Ти ж знала, що з Паші не вийде нормального чоловіка, чому не заборонила мені за нього виходити, га?! Ти хотіла для мене життя матері одиначки?! Тепер ти задоволена? Саме це я вислуховую щодня, не можу зрозуміти, чи мають її претензії якийсь сенс.