Коли доньці минуло сімнадцять, вона почала часто запрошувати до нас додому подруг та друзів. Це мене дуже дратувало. Не люблю, коли у нашому будинку є чужі люди. Так, вони не шуміли і поводилися відносно добре, але все одно це діяло мені на нерви. Вони ще їли нашу їжу. Іноді приготую щось для наступного дня, а вони все їдять. Я і попросила Ларису, щоб вона більше своїх подруг до нас не приводила. Вона на мене навіть образилася через це.
Ми ж не заважаємо тобі! -Ні, заважаєте. -Ну якщо ти не дозволяєш, щоб дівчатка до нас приходили, тоді я сама до них ходитиму! -Ну на здоров’я. Але я тоді ще не знала, чим все це обернеться. Тепер Лариса рідко буває вдома. Мені це зовсім не подобається, приходить тільки надвечір. А я не знаю, де моя дитина і чим зайнята. А раптом вона щось погане робить? Але тепер, варто мені з цього приводу зробити зауваження, як вона огризатися почала:
У нас збиратися ти заборонила, ось я й ходжу до інших. Чого ти хочеш? Щоб я весь день удома була? Як і очікувалося, це призвело до не найкращих наслідків. Нещодавно Лариса мені зізналася, що вона вагітна від друга. Тепер не знаю, що із цим робити. Вони ж зовсім діти! Кажу про те, що потрібно дитини позбутися, але дочка зі мною знову не згодна.