Мишко уважно перерахував накопичені гроші і дбайливо склав у кишеню. Залишилося накопичити зовсім небагато. Варто йому переступити поріг класу, як у його бік відразу звернулося кілька глузливих поглядів. -Що, все ще в тих рваних штанцях ходиш? Чи не купила мама тобі нові? – Усміхнувся задира Льоша і пхнув Мишу в бік. Мишко вдав, що нічого не помічає. Він просто сів на своє місце і уткнувся в підручник. Але глузливий шепіт не припинився. Під час великої перерви він залишився в класі. Додому він пішов звичним шляхом, один.
Несподівано у провулку його наздогнала однокласниця. Мишко здивувався, навіть ті хлопці, що не чіпали його, не хотіли спілкуватися з ним, щоб не привертати до себе увагу задир. Марія вся почервоніла від бігу. -Слухай, я все хотіла сказати тобі, що думаю, що Льоша дурень! Ось! Брови Миші поповзли здивовано нагору. Маша дістала з кишені шоколадку та простягла йому. -Це тобі! Ти, мабуть, голодний, так? Ти ніколи не ходиш з нами до їдальні.
Просто виділяєшся, тому вони до тебе і чіпляються. Мама тобі грошей не дає? Мишко прийняв шоколадку. -Дає. -А чому не ходиш? -Я коплю просто… -На що? -На подарунок мамі. Вона дуже багато працює, хочу просто зробити приємно. Дівчинка подивилася йому у очі. Вона зам’ялася, а потім вигукнула: -А можна я з тобою ходитиму додому? Мишко повільно кивнув головою. Так і почалася історія багаторічної дружби, а потім і кохання.