Закінчивши університет, я почала шукати роботу. Місяця три ходила співбесідами, коли мама моєї найближчої подруги, тітка Оля, запропонувала мені тимчасову, на три місяці, роботу у своєму відділі. Я, звісно, з радістю погодилася. Робота у цій конторі дуже престижна у нашому місті. Енергія в мені вирувала, і коли я отримувала завдання на день, то виконувала його за півдня. Потім йшла за новою порцією завдань до тітки Олі. Начальниця була дуже задоволена моєю працьовитістю, і коли три місяці минули, не хотіла мене відпускати. Але керівництво додаткового штату не дало.
Тоді тітка Оля поцікавилася у колег, начальників відділів, кому потрібен старанний, працьовитий кадр і знайшла мені роботу в іншому відділі. Я вже рік працювала в цій конторі, коли до мене підійшла начальник відділу кадрів, і поцікавилася, чи я не маю знайомих на місце секретаря начальника департаменту. Я зателефонувала до своєї університетської подруги Клави, і вона з радістю погодилася змінити роботу. З виходом Клави на роботу, наша дружба набула другого дихання. Ми йшли на обід разом, та й після роботи багато спілкувалися. Потім за Клавою став доглядати начальник одного з відділів, дарував подарунки. Кулончик, сережки, квіти.. На обід вона зі мною більше не ходила, та й після роботи ми почали зустрічатися все рідше.
А ще за кілька місяців Клава взяла кредит і купила собі дорогу шубу. – Навіщо робити покупки, на які орати потім цілий рік? – Запитала я її. – Люба моя, ходити на роботу в пуховику не престижно, – відповіла вона мені. А я була в пуховику. Мені відразу стало зрозуміло, чому наші зустрічі з Клавою зійшли нанівець. Тому що дружити зі мною їй стало “не престижно”. І моя посада, і моя зарплата вища, ніж у Клави. Але мабуть залицявся начальник відділу, сильно підняв становище Клави в її ж власних очах. Так і закінчилася наша з Клавою дружба.