Син одружився п’ять років тому. Відразу почали жити окремо. Три роки тому купили квартиру, два з половиною роки тому наро дили сина. Усі ці п’ять років я приходила до них, якщо вони мене запрошували. До якості готування, чистоти та порядку у їхньому будинку претензії не пред’являла. Загалом, жили ми з невісткою мирно. Але в листопаді минулого року син прийшов до мене і сказав, що їхня фірма готується оголосити про своє банкрутство. І що після нового року він лишиться без роботи. Нову роботу він уже шукає, але поки що йому трапляються вакансії, де зарплата набагато нижча за його нинішню.
Дружина в декреті, а платити іпотеку і утримувати сім’ю сам він не в змозі. Він запропонував мені таке рішення: вони, з сім’єю, переїжджають до мене, а свою квартиру здають. Це їм дозволить і іпотеку платити, і “штани підтримати”. А за півроку, коли дружина вийде з декрету на роботу, вони знову повернуться жити у свою квартиру. Я знайшла план розумним і ми стали жити разом. Ми з сином працювали, заробляли на життя, а невістка сиділа вдома з дитиною. Начебто все добре. Але “картину олією” псує невістка. Приготує, з’їсть, а брудний посуд складе у раковину. Дитину нагодує і знову брудний посуд складе у раковину. У будинку не забирається. Крім як прокрутити свій, з чоловіком і дитиною одяг у пральні, невістка нічого не робила.
Я кілька тижнів терпіла, потім висловила своє невдоволення невістці. – Я не господиня, і не зобов’язана мити посуд і забиратися! – Заявила мені вона. Я нажалилася синові. Він зробив втик дружині. Та тепер ходить ображена. Посуд миє тільки за собою, якщо є ще якийсь брудний посуд – залишає брудний. Забирається теж тільки за собою. До онука мене не підпускає… Знову скаржитися синові? Не буду. Не хочу ні собі настрій псувати, ні йому. Дотерплю, коли невістка вийде з декрету, і син із сім’єю з’їдуть від мене.