Коли я була ще дуже маленькою, тато пішов із життя. Мама на мене не звертала жодної уваги, а за кілька років після трагедії вийшла заміж і наро дила доньку – Марію. Ось її вона дійсно любила. Я ж ходила у старому одязі, щодня зашиваючи нові дірки. А Марії купували нові речі майже кожен місяць. Якось я повернулася додому і вчула солодкий аромат апельсинів. Радісна підбігла до мами і запитала: -Мамо, а де мій апельсин? -Немає ніяких апельсинів, не вигадуй. Але ввечері того ж дня я побачила в смітнику помаранчеву шкірку, а також фантики від цукерок, яких я ніколи в житті не бачила. Єдиний світлий спогад із дитинства – це поїздки до бабусі по батьковій лінії під час літніх канікул.
Ось вона мене справді любила: щодня пекла мої улюблені пироги! Як тільки мені виповнилося 17 – мама вигнала мене з дому, звинувативши мене у злодійстві. Справа в тому, що вона за тиждень до цього продала татову дачу – а зараз усі гроші кудись зникли. Звичайно, всі відразу подумали на мене. На щастя, бабуся прихистила мене до себе. Через багато років я дізналася, що моя зведена сестра в ті дні влаштовувала шикарні вечірки. Я дзвонила мамі і казала, що це сестра все вкрала, але вона навіть слухати про подібне не хотіла. Пройшло багато років. Я відучилася, побудувала свою кар’єру, і зараз нічого не потребую. Кілька днів тому мені зателефонувала сестра і, навіть не привітавшись, сказала: -Потрібні гроші – матері на похорон.
Прийшли! -Ти її дочка – ти й організовуй. Вона вигнала мене з дому і відмовилася від мене. -Ти з глузду з’їхала? Це ж твоя мати! -Грошей не надішлю, особливо, тобі. За всі ці роки мама мені жодного разу не зателефонувала. Вона не була на моєму весіллі, не бачила мого чоловіка, моїх дітей. Сестра – теж. Наступного ранку я пішла до церкви і поставила свічку за упокій. Мені здається, цього з мого боку достатньо.