Ми були з Іллею звичайнісінькою, щасливою родиною до того моменту, як нам довелося зіткнутися з фінансовими труднощами. Після трьох років спільного життя ми вирішили, що хочемо дитинку. Я незабаром заваrітніла. Всю ваrітність Ілля мене дуже ніжно і зворушливо доглядав, дбав. Я уявляла те, як він любитиме нашу доньку, і мені ставало радісно від однієї тільки думки. Останні місяці були важкі, і я пішла в декрет.
Оскільки моя зарплата становила рівно п’ятдесят відсотків нашого сімейного бюджету, бюджет скоротився вдвічі. Через це чоловікові довелося взяти підробіток. Коли народилася Соня, Ілля не надто був радий. Він ходив і скаржився на втому. Він навіть не дивився у бік дитини. Я розуміла, що йому нелегко, але все одно було прикро. А потім він взагалі заявив, що жити так не може. -Сама виховуй дитину!
Я не можу більше орати як ломовий кінь! Він зібрав свої речі та поїхав до своїх батьків. Я була розгублена, грошей не було, на допомогу за дитину жити неможливо, тому довелося звернутися за допомогою до батьків. Добре, що вони мене підтримали. Через тижнів зо два Ілля охолонув – і прийшов вибачатися. Я попросила часу подумати, навіть не впевнена, що є сенс давати другий шанс.