Є у нас один родич, він просто дивовижний балабол та брехун. За це Миколу багато хто не любить, але є й ті, хто вірить у те, що він самозабутньо бреше. Ми з чоловіком живемо у селі, виховуємо двох дітей. Несподівано на день народження мого сина до нас прилетів без попередження Коля зі своєю родиною. Ми з чоловіком були не надто щасливі з цього приводу, але робити нічого. Не виганяти ж родичів. У подарунок вони привезли хлопчику дев’ять років дерево у горщику. І Коля з пафосом заявив: -Це те саме дерево, яке ти маєш посадити, коли виростеш! Кожен чоловік має побудувати будинок, посадити дерево і народити сина.
Деякі люди були вражені його «мудрістю», а ми з чоловіком закотили очі, знаючи Миколу, неважко здогадатися, що цю нещасну рослину він придбав за знижкою, бо це було найдешевшим. За столом він почав багатослівно розповідати про те, який він успішний. Розповів про свої незліченні багатства, бізнес, який існував тільки в його уяві. Дружина лише ствердно кивала. Сильно дратувало це марення. Він примудрився перетворити день народження нашого сина на якийсь дешевий фарс. Микола відверто брехав, що має швейну фабрику. Причому він чудово знав, що нам відомо, що це відверта брехня.
Десь на середині свята я не витримала і голосно заявила: – Микола не лише успішна, а й широкої душі людина. Валентино Петрівно, – звернулася я до сусідки. – У вас же син безробітний, зверніться до Миколи, у нього точно на підприємстві є якась вільна посада. Василю Петровичу, вашій дочці ж теж потрібна робота. Тут Микола розгубився, почервонів, балакати всяке перестав. Промимрив щось про те, що вільних місць немає. Але односельці вже спалахнули думкою працевлаштуватися за рахунок такого корисного знайомства. Вони просили у нього номер телефону та влаштувати своїх родичів на роботу. Тут Микола поспішив додому.