Одвічна проблема батьків і дітей (у нашому випадку матері та дочки), конфлікт поколінь. Предмет конфлікту – дача… Дочка не хоче допомагати мені на дачі. Мені треба десять разів кликати її, перш ніж вона дозволить один раз приїхати на дачу. Та й те, працює ” абияк”, і справи робить неякісно. Тож часто мені доводиться за нею переробляти. Адже коли була маленькою, із задоволенням допомагала мені. Звичайно в міру своїх сил і можливостей. У неї була своя маленька лійка, з якої вона поливала буряк і моркву.
Радісно висмикувала маленькі бур’яни, збирала полуницю, смородину… До дванадцяти років вона вже самостійно та якісно виконувала всі роботи по городу. Потім підготовка до випускних іспитів у школі, потім вступних іспитів в університеті, потім навчання в університеті. І ось за ці п’ять-шість років вона повністю охолола до дачі. Ні. Вона із задоволенням приїжджає відпочити: прогулятися лісом, поплавати річкою.
Але попрацювати на городі – це вона робить “під палиці”. – Ну, чому я змушена завжди доробляти за тобою роботу? Ти все знаєш, все вмієш. Адже навички не забуваються. – Мам, ну а навіщо всю ділянку перетворювати на город? Залиш необхідний мінімум, а решту перетворимо на зону відпочинку. І тобі буде легше, і мені не доведеться ґвалтувати себе. У мене є подруга ландшафтний дизайнер. Я попрошу, вона мені все розмалює, а ми переробимо ділянку. Краси буде!..
– Можна подумати, що ти, на своїй роботі, перекладаючи папірці і стукаючи по клавіатурі, сильно перетружуєшся. Фізична праця, кілька разів на тиждень, корисна для здоров’я. – А я тричі на тиждень займаюся йогою. З фізичними навантаженнями у мене все гаразд. – Я впевнена, що обробляти треба всю ділянку. Це потреба, а не примха. – Це тому, що ви звикли виживати. А я хочу жити. Радіти природі, а не коритися на городі! А може вона має рацію?