Декілька років тому я була змушена переїхати до Німеччини разом зі своєю 6-річною донькою. Спочатку, звичайно, було важко. Благо, друзі та знайомі, які перебралися раніше за нас, допомагали нам спочатку. Оскільки іноземних мов не знала, то були проблеми з оформленням документів. І тут я не обійшлася без допомоги своєї близької подруги, яка проходила через це багато років тому – теж зі своєю дитиною. Коли моя дівчинка досягла шкільного віку, ми вирішили повернутись на батьківщину. Плюс до всього, ми встигли вже скучити за рідними та близькими. Накупили подарунків, якісних продуктів – і поїхали.
Чоловік був щасливим, зустрічаючи нас в аеропорту. Свекри ж дякували мені за те, що я привезла до них рідну та улюблену онуку. Після цього я вирішила відвідати вже своїх батьків. Попросила односельців нарубати їм дров на зиму, одразу заплатила. Увечері, коли ми сіли вечеряти, завітала моя сестра – з величезною усмішкою на обличчі. Звичайно, я була сильно здивована її привітності. -Ти що, так сильно рада мене бачити? -Чувала, ти купу подарунків рідним привезла. Не позичиш мені грошей? Чоловік не працює. Але незабаром влаштується, і ми повернемо.
Я не могла дозволити собі зайвих витрат, у такий час. Плюс до всього, була вражена зухвалістю своєї сестри. Приїхала я лише кілька днів тому – а вона вже гроші просить. Знає, що в мене їх не так багато. А те, що є, я витрачу на доньку, збираючи її до школи. З сестрою я з того часу не спілкуюся, проте вона встигла вже наговорити всім родичам, наскільки я зажерлася, що пошкодувала грошей для рідної сестри. А вона не пробувала поговорити зі своїм чоловіком? Здоровий чоловік! Чи не набридло цілими днями валятися на дивані?