Коли мій чоловік потрапив під скорочення на роботі, він вирішив поїхати до Польщі до друга, спробувати там щось зробити. Час йшов. Чоловік при кожній розмові запрошував мене до себе, запевняючи, що він уже заздалегідь подбав про мій комфорт там. Я якось слабо у все це вірила, але погодилася поїхати, адже на батьківщині мене нічого не тримало, а мій чоловік був на чужині без мене.
Ми мали одну сусідку, яку з трьома дітьми виселяли з квартири за несплату орендної плати. Ми давно її знали, і знали також, як важко їй живеться: чоловік не допомагає, зарплати ледве на продукти та комуналки вистачає, на іншу роботу влаштуватися не може: дітей нікому доглянути. Ми з чоловіком вирішили віддати нашу квартиру їй за умови, що вона платитиме комуналки щомісяця.
Квартиру ми дали їй на рік, адже саме стільки вирішили пожити у Польщі. Я без батьківщини довго не могла… Нещодавно я дізналася, що ваrітна. Мені у Польщі дуже важко. Я хочу стати на облік у нашого лікаря. У нас багато добрих фахівців. Є лише одна проблема у всьому цьому: термін у рік ще не минув, і ми не хотіли б виселяти сім’ю з нашого будинку. Ось таке у нас замкнуте коло вийшло, з якого не можемо знайти виходу…