Рік тому, коли ми збирали сина в перший клас, перед нами постала проблема – хто буде зустрічати дитину після школи. І я, і чоловік, і свекруха – всі ми працюємо. Вихід запропонувала моя мама. – Теж мені, знайшли проблему, – сказала вона. – Я заберу онука до себе, погодую, допоможу з уроками, а ви, після роботи, заберете його. Таке рішення проблеми більш ніж задовольняло нас з чоловіком. Так і стали діяти з початком навчального року. Ніяких конфліктів інтересів не виникало. Пару раз мама не могла забрати онука, але вона заздалегідь попереджала нас, і або я, або чоловік, зривалися з роботи і їхали за сином. Мама жодного разу не скаржилася.
Навіть коли я сама питала, чи не важко їй, пенсіонерці, з онуком. – Про що ти? Як мені може бути важко? Це моя кровиночка, – заспокоювала мене мама. В останній день навчального року, мама несподівано привезла онука до нас додому сама. Зайшовши в квартиру, вона сказала, що ми винні їй сто п’ятдесят тисяч. – За що?! – здивувалися ми з чоловіком. – У мене все записано, – сказала вона і виклала на стіл папери із записами. Калькуляція. Тут було враховано все: і транспортні витрати, коли вона їздила за онуком; і їжа, чим годувала онука; і морозиво, куплене нею для онука. Туди ж була включена помісячна оплата праці няні зі стажем.
У підсумку вийшла позначена нею сума. Я вже зібралася влаштувати матері скандал, але чоловік наказав: – Мовчи! Потім приніс з нашої заначки вказану суму і мовчки віддав тещі. Я до останнього сподівалася, що мама скаже, мовляв, пожартувала над нами. Але вона, не моргнувши оком, взяла гроші, попрощалася і пішла… Цього року мене перевели на віддалену роботу. І коли мама подзвонила і запитала, чи будемо ми з нею співпрацювати за минулорічною схемою, я їй відмовила. Про віддалену роботу не згадала, але зате не змогла втриматися і не виказати їй: – Така дорога няня нам не по кишені…