Ми з чоловіком вже довгий час разом, але поки не плануємо дітей. Натомість взяли іпотеку, оплачуємо її, але в нас не все так погано, як могло б здатися. Багато пар залишаються без нічого і мало не голодують, поки виплачують іпотеку, але в нашому випадку це не так. Так, живемо не на дуже високому рівні життя, але щорічно море собі дозволити можемо. І він, і я працюємо на своїх хороших роботах. Чоловік, правда, отримує більше, іпотеку він оплачує сам, а я в свою чергу вже допомагаю з комуналкою та продуктами. На все нам вистачає.
Особливого дефіциту немає, іноді навіть можемо собі дозволити допомогти нашим родичам, а особливо родичам чоловіка. У черговий робочий день на роботі нам оголосили, що скоро, через 3 місяці, можливо будуть скорочення, так як фірма не в кращому стані і потрібно скорочувати кількість робітників. Я про це особливо не замислювалася, думала, мовляв, якщо що, чоловік підтримає, нічого страшного в цьому немає. Коли я повернулася додому і розповіла про це чоловікові, він одразу напружився і сказав, що утримувати мене не збирається.
Мовляв, може потерпіти місяць-два, але не довше за це. Що мені терміново доведеться шукати нову роботу, тому що він не витрачатиме на мене стільки ж грошей, скільки наприклад витрачає на себе в місяць і не тільки. Незважаючи на те, що я сама завжди знала, що без моєї зарплати нам буде складно, я сподівалася хоча б на слова підтримки від чоловіка, що все буде добре, що ми знайдемо для мене роботу і все стане як раніше. Але натомість я просто отримала неприємний осад після проведеної розмови. Я ж виходила заміж за людину, за якою б я хотіла відчувати себе , як за кам’яною стіною, а не за людину, яка вигнати мене готова з дому, якщо я не зароблятиму грошей…