Маму Вадим ніколи не пам’ятав, бо її не стало під час пологів. Його виховувала бабуся по батьковій лінії в основному, батько завжди був на заробітках, через це мало часу проводив із сином. Алевтина Іванівна онука дуже любила, але намагалася не балувати, щоб він виріс гідною людиною. Вадим завдяки нагляду бабусі добре навчався у школі.
Вона з дитинства прищепила йому відповідальність та любов до навчання. Алевтина завжди мріяла здобути освіту, але на жаль, у її сім’ї не було грошей. Тому вона хотіла, щоб хоч би онук був освіченим. І Вадим виправдовував усі надії жінки. Школу він закінчив із золотою медаллю, а потім без проблем вступив до університету. За п’ять років Вадим знайшов хорошу роботу, став добре заробляти.
Гроші він постійно збирав, усі думали, що на машину чи щось таке. Але все з’ясувалося у день бабусиного ювілею. Наголошували в тісному колі: онук, бабусиних кілька подруг, пара сусідів. І в розпал свята Вадим простяг бабусі конверт. -Бабусю, люба, я сnлатив тобі три місяці відпочинку в найкращому санаторії країни. Ти все життя працювала заради інших, маєш право відпочити. Дякую тобі за все! Алевтина Іванівна розnлакалася, а деякі з присутніх навіть заляскали.