Нещодавно, біля магазину, я зустрілася випадково зі своєю подругою молодості, сусідкою з ближнього району, Анечкою. Наші діти приблизно однакового віку, ось ми й років двадцять п’ять тому познайомилися на пісочниці, доки гуляли з дітьми. З того часу і почалося наше знайомство. Ми довгий час тісно спілкувалися, проте через те, що вона рано влаштувалась на роботу, наше спілкування поступово припинилося, оскільки з дітьми вже виходила гуляти не вона, а її мама чи свекруха. Мова зайшла про мого сина, от я й сказала, що одружуватися він поки не збирається, йому недавно тільки перевалило за двадцять п’ять, куди йому так рано?
Вона здивовано спитала, чому я так думаю. На що я й відповіла, що шлюб, як і вважає мій син, ця справа серйозна і відповідальна, а поки що він до всього цього не готовий, ну чи хоча б, як мінімум, потрібно просто зуміти фінансово забезпечувати сім’ю… -Та яка відповідальність? З якого часу шлюб це відповідальність? Одружися на першій зустрічній, не сподобається – розлучитеся і одружитеся з іншими людьми знову, що в цьому такого? Я була здивована почути таке від моєї ровесниці, бо саме наше покоління і вважає, що одружитися цє відповідальна та серйозна справа і належить до цього потрібно відповідно, а не як молоде покоління…
Ми стояли і приблизно годину обговорювали цю тему, вона і приклад навела того, як її молодша донька у вісімнадцять років вийшла заміж майже за першого зустрічного і вже щасливо живе кілька років. -Адже заміжжя і одруження це ж просто лотерея! Можливо, Анечка і справді каже, якщо така впевнена в цьому… Але для мене, як і моїх дітей, шлюб вважався завжди чи не одним із найважливіших рішень у житті, і що ставиться до цього треба максимально серйозно та відповідально, а не так, щоб за першого, хто попався…