Алеся навчалася найкраще у сільській школі. Вона завжди прагнула більшого, читала багато, мріяла стати великою людиною, працювати в престижній компанії. Алеся ідеально знала усі уроки, навіть вивчила кілька мов. Після школи вона вступила до бюджетного місця в університеті. Вибрала міжнародні відносини, тим більше знала три мови, до речі французьку вона вивчила на суперечку із сестрою. Після університету Олеся так і залишилася у місті. Їй запропонували гарну роботу, дівчина почала пристойно заробляти. Щовихідних вона приїжджала додому до мами з сестрою, привозила продукти з міста, забезпечувала матеріально. Тільки от мати Алесі весь час ходила зла.
Я вирішила запитати, що сталося: -Алеся моя невдячна. Я її все життя вирощувала, а зараз їй запропонували якусь роботу закордоном. Вона збиралася їхати. -Як чудово, вона на це заслуговує, тим більше стільки мов знає. -Краще б вона знала, як мати щасливою зробити. Через якийсь час я побачила Олесю у нас у селі. Так здивувалася, адже ж вона збиралася закордон їхати. Наздогнала я Олесю, почала розпитувати. -Та яке там закордон, матері погано від того, що я постійно не поруч. Вона то знепритомніє, то за серц е береться.
-А ти не розумієш, що вона просто вдає. У неї краще здоров’я твого буде. -І все ж таки, мені було соромно, що я маму залишаю. Тому я відмовилася від поїздки, звільнилася з роботи, зараз тут шию вдома. -Тобто ти все життя прагнула того життя, від якого відмовилася і тепер портки штопаєш? Алеся їдь, поки не пізно. -Ні, не можу … Мама мені цього не пробачить. Мені було так шкода Алесю, стільки років старань і все марно через егоїзм її матусі.