Моя робота була з розряду шкідливих для здоров’я, тому на пенсію я вийшла в п’ятдесят п’ять років. Моїй доньці двадцять чотири роки, заміжня. Внучці рік. Ми зі сватами, звичайно допомагали молодим, після нар одження дитини. Хоча допомагати особливої потреби не було. Дівчинка практично ніяких турбот не доставляла. Здоров’я у внучки хороше. Поведінка: їсть і спить. Прокинеться, покрекчить, ми її швиденько помиємо, переодягнемо, поїсть і знову спати. Навіть заколисувати не треба було. Але через кілька місяців, коли моя дочка звикла до нового ритму життя, в нашій допомозі потреба взагалі відпала…
Нещодавно подзвонила дочка:- Мам, ми з Толею купили задешево путівки в пансіонат на узбережжі Чорного моря. Ми хочемо Машеньку привезти до тебе на цей час. – З якого по яке число? – уточнила я. – Вибач, але в цей час я поїду на ювілей подруги в сусіднє місто. Я вже обіцяла, і відмовитися не можу. – Сказала я дочці, коли вона назвала терміни путівки. – Але мам, така удача коли мені ще випаде? А свекруха не може, вона руку зламала. – Нічим допомогти не можу… Дочка мені передзвонила, коли я вже повернулася зі святкування Дня нар одження подруги. –
Ну як з’їздила? – запитала вона з єхидними інтонаціями в голосі. – Дякую, добре. – А ось ми, по твоїй милості, нікуди не поїхали! – Неприємно, що так вийшло, але якби ти попередила мене заздалегідь, то я б звичайно ж нікуди б не поїхала. – Та я припустити не могла, що тебе, стару, на пригоди потягне! Тобі, в твоєму віці, треба з онуками сидіти, а не по гостях роз’їжджати! – А ось це вже було дуже прикро, – сказала я і скинула трубку… Мені всього лише п’ятдесят п’ять років. Хто сказав, що я повинна вже поставити на собі хрест?! Де і коли я помилилася, якщо моя дочка виросла черствою грубіянкою?