На другий курс я йшла дуже натхненна, бо у нас на другому курсі починалися профільні предмети. Я з дитинства мріяла стати лікарем і справді була налаштована постаратися цього року. Але першого ж дня мене розчарував викладач анатомії. Я думаю, що навіть для людей, які незнайомі з медичною освітою особисто, очевидно, що це дуже важливий предмет. Нашим викладачем була мініатюрна жінка за сімдесят. Волосся зібране в акуратний пучок, товсті окуляри, туфельки на маленьких каблучках. Фігура в неї була трохи згорблена через вік.
Вона була співавтором книги, за якою ми мали вивчати предмет. Але проблема у тому, що вона була глуха! Так, не повністю, але щоб щось почути, їй потрібно підійти дуже близько. Я була розгублена. Як вона прийматиме іспит? Як вона проводитиме залік? Так, вона дуже добре пояснювала, знала предмет чудово, але вона не чула наші запитання. Ми з одногрупниками обговорили ситуацію, вирішили, що так продовжуватися не може. Я староста, тому я особисто повела всіх до ректора, де ми вимагали нового викладача. Думаю, Дарині Іванівні було прикро.
Вона працювала тут сорок років. Пам’ятаю, як її маленька постать сумно покидала стіни університету. Проте внаслідок нашого бунту її відправили на пенсію. У нас з’явився новий препод. Василь Петрович молодий і дотримується сучасних методик освіти. Він нічого не пояснює, не дає матеріалів, вимагає, щоб ми самі складали теми на його запит. Після його появи ми зрозуміли, що даремно так вчинили з Дарією Іванівною.