Ганна та Тимур уже вісім років як одружені. Сім’я як сім’я: двоє дітей, квартира, дача. Жодних передумов до роз лучення. Але в Ганни вже немає сил терпіти хропіння чоловіка. Здавалося б, які проблеми — спіть окремо. Так ні, чоловік впевнений, що подружжя має спати разом і, обов’язково, під однією ковдрою і на одній подушці. Інакше не можна. Його дід із бабусею так спали, мама з татом досі так сплять. Але Тимур хропе так, що стіни тремтять, та ще штовхається уві сні, то рукою, то ногою. Звичайно Ганна не висипається, і сидить на роботі квола.
Спочатку перші шість років Тимур хоч і хропів, але не так голосно. І не бився уві сні. Але останні два роки почав переходити всі кордони. А коли дружина запропонувала спати окремо, то обурився: — Я не хроплю! Ти собі іншого знайшла? Зізнавайся!- Гаразд! Я тобі доведу! — вигукнула Ганна. На ніч встановила камеру та мікрофон у спальні. Але навіть після таких незаперечних доказів Тимур все одно не здавався. — Ти примудрилася спеціально все підлаштувати! Хочеш роз лучення? – Я! Просто! Хочу! Спати! Не хочу я роз лучення.
Я хочу виспатися. Відпочити після роботи, а не мучитися всю ніч. Ну не буть таким впертим, давай просто спробуємо. — Просто спробуємо? Ти розлюбила мене! Чи ніколи не любила? Мені все одно. Можеш спати, де хочеш. І Ганна перебралася на диван у вітальні. Три місяці вони сплять окремо, і три місяці чоловік не спілкується з нею. Весь цей час вона сподівається, що чоловік заспокоїться, зрозуміє її, і все повернеться до нормального русла. Але ні, зрушень у бік нормальних відносин все ще не передбачається. — Ось уже не думала, що через те, де спати, може зруйнуватися сім’я, — скаржиться Ганна подругам.