Серед своїх друзів я відома як дівчина, з величезним серцем. Не те, щоб я зі шкіри геть лізу, щоб підтримувати такий статус, я просто веду себе, як вважаю за потрібне і просто є сама собою. Ось тільки, якою б я доброю не була, мій батько мене навчив, до кого можна бути добрим, а хто цього не заслуговує. Я працюю в магазині брендового одягу, і замість однієї стіни у нас одне велике панорамне скло, вітрина, через яку видно всю вулицю. Зазвичай у нас працівників не так баraто, магазин і не великий, але все таки місце освітлене, просторе і гарне. Одного разу опівдні, я помітила, що поруч з нашим магазином, ближче до провулку, на підлозі сидить маленька дівчинка, в одних лахміттях.
а вулиці був сильний вітер, так що я їй запропонувала зайти на пару хвилин до нас, зігрітися. За свій рахунок я куnила їй досить теплу вітровку. Вона була їй великою за розміром, але так було навіть краще, на мою думку. Також я дівчинці заварила чай, і пізніше вона сама пішла, не забувши обійняти мене і подякувати. На наступний день, рано вранці, біля дверей в наш магазин з’явився якийсь бездомний, від якого дуже сильно несло алkоголем і цигарками. Він увійшов в магазин і відразу ж став просити, щоб ми йому чимось доnомогли, маючи на увазі гроші, звичайно ж.
Але на цей раз я просто стукнула по голові мужика шваброю, і сказала, щоб він і не думав показувався поруч з нашим магазином. «Лицемірство, подвійні стандарти» — може хтось подумати, але я так не думаю. Маленька дівчинка наро дилася в неблагополучній сім’ї, вона сама роботу знайти не могла, вона не була в змозі змінити своє життя на краще в такому ранньому віці, так що вона заслуговувала доброго ставлення до себе. А той мужик сам був причиною, по якій він опинився в такому стані, він міг знайти роботу і змінити все на краще, але замість цього він вважав за краще витра чатися на цигарки і просто чекати доnомоги від інших весь день, так що нічого хорошого він не заслуговував.