Я відкрила для себе магазини секондхенду у студентські роки. Прийшла вперше туди, бо на нові речі у мене банально не вистачало грошей. А потім зрозуміла, що це “Ельдорадо”. Лише за якусь тисячу я змогла знайти собі стильні, майже неношені речі. Та ще й зібрати собі набір. З того часу мережа цих магазинів стала місцем мого паломництва. Економлячи, таким чином, на одязі, я змогла подорожувати, купувати нову техніку, навіть замахнутися на іпотеку. Я не приховувала цього від подруг, і ніколи ніхто мене за це не засуджував. Місяць тому, до нашого рідного міста, повернулася моя подруга Світлана.
Ми з нею дружили зі шкільною лави. Потім вона вступила до університету в іншому місті, і наші особисті зустрічі скоротилися до мінімуму. Зате не припинялося спілкування через соцмережі. Про свій приїзд вона мені повідомила через ту саму мережу, і ми домовилися про зустріч у кав’ярні. – Вид у тебе супер! – захоплено дивилася Світлана на моє плаття. – Скільки заплатила? Подруга поки не знайшла собі нормальної роботи, і перебивалася підробітками в інтернеті. З фінансами мала проблеми. – П’ятсот. – Євро?! – Ні, наших. – Чого?! – Світлана в цей момент стала схожа на сову, так у неї округлилися очі.
– Чому ти дивуєшся? – Розсміялася я. – Купила у секондхенді. – Ти що, одягаєшся в чужі ганчірки? – Лице у неї тепер виражало огиду. – Чого ти кривишся? Якби я сказала, що одягаюсь у модному бутіку, від цього моя сукня не змінилася. Я тобі сказала правду. Ціни Але Світлана не оцінила. Бесіда наша в нас знітилася, і вона незабаром покинула мене. Трохи пізніше я побачила, що Світлана видалила мене з друзів. У всіх соцмережах. Адже сама сидить на голодному пайку, а гонору… Наша дружба пройшла крізь роки та відстані, і зламалася на секондхенді. Прикро.